Дифтерія у дітей - це гостре інфекційне захворювання, що характеризується запаленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і носоглотки, а також, в окремих випадках, шкіри в місцях пошкоджень.

Дане захворювання може призвести до летального випадку. Основний прояв - поява фібринозних плівок сіруватого кольору на поверхні мигдалин і слизових оболонках ротоглотки. Для дифтерії у дітей, як і для багатьох інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів, характерна переважно зимова сезонність. Основний шлях передачі збудника - повітряно-крапельний. У рідкісних випадках інфекція передається контактно-побутовим шляхом. Інкубаційний період коливається від 2 до 7 днів (в середньому 3 дні). Особи, які не імунізовані проти інфекції, можуть захворіти в будь-якому віці

Основні причини дифтерії у дітей полягають у відсутності вакцинації за віком. Збудником захворювання є Corynebacterium diphtheria. Виробляючи дифтерійний токсин, вона викликає захворювання. Вхідними воротами інфекції найчастіше є слизова оболонка порожнини рота, носа, гортані. Коринебактерії поширюються на клітини тканин і починають виробляти екзотоксин - речовину, що викликає загибель клітин організму. Екзотоксин надає як місцеву, так і загальну дію при поширенні по судинному руслу. При попаданні дифтерійної палички на глоткові мигдалини з уражених клітин відбувається виділення специфічної рідини, при згущенні якої формується щільна фібринозна плівка сіруватого кольору. Дифтерійний токсин може проникати в тканини шиї, викликаючи дуже серйозний виражений набряк («бичача шия»).

Ознаки та симптоми дифтерії у дітей

Симптоми дифтерії у дітей дуже різноманітні і залежать від локалізації інфекційного процесу.

Ознаки дифтерії носа

При виникненні даної форми відбувається ураження носових ходів. З них виділяється кров'янисте відокремлюване. При детальному обстеженні, на крилах носа з'являються ділянки тонкої скоринки. Така форма захворювання дуже рідко призводить до ускладнень. Однак для організацій охорони здоров'я дифтерія носа є проблематичною, тому що поширюється більш швидко, ніж інші форми даного захворювання. Перші ознаки дифтерії носа з'являються швидко.

Симптоми дифтерії ротоглотки

Дифтерія ротоглотки - найчастіша форма захворювання. Характеризується появою щільних фібринозних плівок на мигдалинах, які дуже складно знімаються шпателем. При спробі зняття - вони починають кровоточити. Для захворювання даної форми також характерні такі симптоми дифтерії, як поява запального процесу ротоглотки, підвищення температури тіла до 38.3-38.9°C, тахікардія, загальна слабкість.

Ознаки дифтерії гортані

Дифтерія гортані є однією з найнебезпечніших форм дифтерії по виникненню ускладнень. У пацієнтів з'являються наступні ознаки дифтерії - висока температура тіла (39.4-40°C), загальна слабкість, сильний кашель, осиплість і втрата голосу, дихальні розлади. Поява «бичачої шиї» вказує на високий вміст екзотоксину в кровотечі. У рідкісних випадках виникає гостра дихальна недостатність і, як наслідок, смерть.

Дифтерія шкіри у дітей

Виникає приблизно в 33% всіх випадків захворювання. В основному характерна для осіб, які не дотримуються правил особистої гігієни. Практично будь-яка ділянка шкіри може бути інфікована дифтерійною паличкою. У місці зараження відбувається запалення дерми з утворенням сіруватого нальоту, виразок, рани не загоюються. Необхідно пам'ятати! При перших підозрах на появу дифтерії необхідно негайно звернутися до лікувального закладу.

Діагностика дифтерії у дітей

Діагностувати хворобу необхідно в екстреному порядку. Зазвичай лікар виставляє діагноз на підставі клінічних проявів, не чекаючи підтвердження лабораторних даних. Діагностика дифтерії у дітей ґрунтується на різних даних. Спочатку він обстежує вуха, ніс і рот пацієнта для виключення інших захворювань, що викликають запалення ротоглотки, високу температуру тіла - стрептококова інфекція, інфекційний мононуклеоз і т.д. Найважливіша ознака, що характеризує дифтерію - це поява щільних фібринозних плівок. Діагноз дифтерії може бути підтверджений за допомогою бактеріоскопії мазка із зараженої області. Використовується забарвлення за Грамом. Під мікроскопом дифтерійні палички виглядають у вигляді численних бісерних, близько розташованих один до одного колоній. Лікування дифтерії Дифтерія - особливо небезпечне захворювання, лікування якого проводиться в лікувальному стаціонарі. При появі тяжких ускладнень (порушення дихання і т.д.) лікування здійснюється в реанімаційному відділенні. Лікування дифтерії включає комплексний підхід: як за допомогою медикаментозної терапії, так і ретельного догляду за пацієнтом. Основний метод лікування дифтерії - введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), без очікування підтвердження захворювання за допомогою лабораторних тестів. ПДС виготовляється на основі кінської сироватки. Її введення практично повністю ліквідує згубний вплив на організм людини екзотоксину. Перед введенням лікар повинен зробити пробу на індивідуальну чутливість до сироватки. Близько 10 % всіх пацієнтів мають підвищену чутливість до ПДС. Для них необхідно проводити розведення антитоксину. З 2004 р антитоксична протидифтерійна сироватка є єдиним препаратом проти дифтерійного екзотоксину. Дозування: від 20.000 до 100.000 МО, залежно від тяжкості, форми та часу захворювання. Антитоксин вводиться внутрівенно. Антибіотики використовуються з метою запобігання подальшого запобігання інфекції, а також профілактики тяжких ускладнень (пневмонія). Вони використовуються не в якості замісної терапії ПДС, а в комплексі з нею. Для лікування дифтерії використовуються: пеніцилін, ампіцилін, еритроміцин. З них, еритроміцин є більш ефективним для лікування захворювання, тому що має кращу здатність проникнення в тканини.

Догляд за пацієнтом з дифтерією

Пацієнтам, які страждають на дифтерію, необхідний суворий постільний режим, ретельний догляд і проведення інтенсивної терапії - інфузійна, киснева терапія, контроль за серцево-судинною та дихальною системами, лікування патології нервової системи. Хворим на дифтерію гортані може знадобитися екстрена хірургічна операція з приводу гостро виниклого стенозу. Після одужання пацієнти повинні відпочити вдома близько 2-3 тижнів . Крім того вони проходять імунізацію проти дифтерії.

Лікування ускладнень дифтерії і прогноз

При виникненні міокардиту у пацієнтів з дифтерією призначається киснева терапія - за допомогою неї можна уникнути порушень ритму. Іноді, при більш тяжких порушеннях ритму необхідна установка штучного водія ритму. Пацієнти з порушеним актом ковтання можуть отримувати харчування через назогастральний зонд. Хворі з пневмоніями, гострими дихальними розладами, переводяться на штучну вентиляцію легенів. Прогноз залежить від форми, тяжкості, наявності ускладнень, часу введення антитоксину. Чим більше ці показники, тим вище ймовірність летального випадку. У групу ризику з летальним випадком входять: діти до 15 років, пацієнти з супутньою пневмонією або міокардитом. Дифтерія носа та шкіри рідко є фатальною.

Профілактика

Профілактика дифтерії включає 4 головних аспекти: імунізація населення, ізоляція заражених пацієнтів, повідомлення про спалах захворювання в управління охорони здоров'я. В даний час імунізація населення - це найефективніший спосіб запобігти виникненню дифтерії. Імунізація проводиться введенням вакцини проти дифтерії, коклюшу, правця (АКДП) в 3 етапи: перша вакцинація в 3 міс; друга вакцинація в 4.5 міс; третя вакцинація в 6 міс. Далі проводиться ревакцинація населення: перша - в 18 міс; друга - в 7 років; третя - в 14 років. Після, всі дорослі особи проходять ревакцинацію проти дифтерії кожні 10 років від моменту останньої ревакцинації . Пацієнти, хворі на дифтерію, повинні бути ізольовані протягом 1-7 днів. Ізоляція хворого припиняється після заключної дезінфекції та одноразового негативного результату бактеріального дослідження слизу із рота. Враховуючи те, що дифтерія має дуже короткий інкубаційний період, проводиться виявлення і спостереження за особами, які контактували з хворим. З метою профілактики їм призначається семиденний курс антибактеріальної терапії. Дані заходи необхідні для відстеження потенційних вогнищ інфекції, а також сприяють складанню більш достовірної інформації про характер вогнища виникнення дифтерії.